Куплю наречену!

Куплю наречену!

Ви – майже одружені! Молодому залишається лише забрати молоду з батьківського дому і завести її під вінець. Але наречену за «дякую» вам ніхто не віддасть. Увага: весільний кортеж молодого сигналить вже за два квартали. З авт висипаються гості й за хвилину делегація на чолі з нареченим уже стоїть перед «брамою». Почалося!..

 

Перший саміт високоповажних сторін


«Браму» символізує накритий по-святковому стіл під будинком, де живе наречена. По той бік стола – дружки, друзі молодої, сусідські хлопці. Нарешті починається діалог сторін. Молодого питають, чого він, власне кажучи, прийшов? «По наречену», – гордо повідомляє той. І тут з’ясовується, що так просто нареченої йому не віддадуть. Бо вона зі своєю красою, добротою і працьовитістю дуже дорога для родини. Не у значенні, що родина охоче залишила б її собі, а просто тому, що за неї треба заплатити. Отож, починається відвертий торг: команда молодої розхвалює її на всі заставки, щоб не продешевити, а група підтримки молодого всіляко збиває ціну. Сам наречений бере пасивну участь у переговорах, хіба би його попросили змалювати свою обраницю або розповісти, за що він її покохав.

 

І ось довгоочікувана мить – із хати виводять наречену. Але жених її не хоче! Ще б пак! Молода незграбна, має грубий голос, волохаті ноги, і... вуса! Підставна молода – це завжди натяк, що розмір викупу треба збільшити – або грішми, або могоричем. І тут діло таке: якщо учасники перемовин мають язик без кісток і не зациклюються на комерційності проекту під назвою «брама», то всім справді цікаво і весело. Зрештою, молодятам треба вчасно прибути до РАЦСу і до церкви, тому затягнута «брама» тільки зіпсує їм весільний настрій. Нікого не лякаємо, але бували випадки, коли знервований наречений на «брамі» втрачав охоту женитися, і ледве його назад повертали!

Якщо ж сучасна версія весільної «брами» вам не до душі (знаю з власного досвіду, що не всім дівчатам подобається бути «товаром», який виставлено на торги), пропонуємо замінити її духовно багатшим обрядом вирядження молодої пари до шлюбу. Так, як це було колись.

 

За чим пильнують дружки


Колись, перш ніж передати наречену в надійні руки, тобто майбутньому чоловікові, її прихорошували. Скільки це триває? У гуцулів, наприклад, традиційне збирання молодої займало (та й досі займає) не менше, ніж три години. Довга вишита сорочка, широкий тканий пояс (попружка), запаски, хустки з френзлями, кожух, вишита перемітка на шию, постоли – це весільна одежа, або «вберя» молодої. На голові їй викладають корону з кіс, у які вплітаються червоні «заплітки», прикрашені барвистими ґудзиками. Зачіску доповнюють довгі пасма кольорової вовни – «волічки» з китицями, пасочки (стрічки), вишиті бісером, нашиті на коси великі штучні квіти, чільце з металевих бляшок і маленький віночок, у якому сховані обереги – часник та монети. У давніші часи віночки для молодої і молодого виплітали разом із гільцем, змащували їх медом та прикрашали позлітками. Під час вінкоплетин дівчата або мати нареченої вдягали їй на голову віночок, який вона вже не знімала до шлюбу, щоб не накликати на себе нещасливу долю. Тепер же хрещені батьки у сам день шлюбу подають нареченій віночок на хлібі, який вона цілує, вклякнувши на коліна. Після цього віночок закріплюють над чільцем. Або не закріплюють, якщо наречена вже втратила цноту до весілля (цікаво, як вона зізнається у цьому весільним «вбиральницям»?!).

 

Коли ж «прикрашена» молода встає зі стільця і виходить до гостей, дружки намагаються наввипередки зайняти її місце – швидше б і собі заміж! Наречена, її батьки, дружки, сестри вклякають біля столу з образом Матері Божої до молитви. «Княгиня» вклоняється Богові, родині, гостям, сусідам, кухаркам, музикам, усім до найменшої дитини і просить у них прощення, якщо раптом комусь зробила кривду. Молода, а за нею – гості ланцюжком обходять стіл, попереду – хрещений батько з весільним деревцем. Процесія проходить під калачами, які тримають мати і батько, благословляючи свою доньку. Молода танцює з дружками в колі гостей, після чого всі виходять на вулицю.

 

Перед шлюбом їжте мед!


Тепер настав час вести «княгиню» до церкви, де вона зустрінеться із «князем». За іншим звичаєм, який досі популярний у гірських селах, молода зі своєю весільною свитою сама їде до молодого. Причому конем. Ну добре, спочатку фірою чи джипом, але на ґаздівство нареченого правильна молода обов’язково в’їжджає на коні. Наречений знімає її з коня, батьки молодят підходять до них із ситом, повним зерна, солодощів та копійок. Мати молодої тричі обсипає закохану пару пшеницею і частує медом. А далі – дуже зворушливий епізод гуцульського весілля. Наречені стають перед батьками на коліна до «прощі»: «аби були ласкаві простити і до шлюбу вирядити». Слова «прощі» (а текст її чималенький!) промовляє весільний староста. Батьки ж у той час благословляють дітей «прощівним» хлібом, бажаючи «ніколи не знати нужди та жити в мирі».

 

А от бойківська весільна традиція вважає за коректніше, щоб усе-таки наречений ішов до майбутньої дружини. Перед тим свахи закладають йому на шапку віночок, як у нареченої, батьки благословляють сина хлібом, беруть два хліби під пахви і вирушають до майбутньої невістки. Далі – вже відома нам «проща».

І нарешті молодятам стелиться дорога до церкви.
Церемонію шлюбу оповідати не будемо – що робити і чого не робити під час цього відповідального ритуалу молодят, дружок, дружбів і родичів навчить священик. Головне, щоби перед вівтарем, коли має звершитися найважливіший, освячений небесами обряд, – єднання двох люблячих сердець, ви раптом не згадали, що обручки лежать вдома…

Автор: Христина ЮРЕВИЧ
Джерело: журнал «Майже одружені»

« Повернутися до категорії "Статті"