Передумови весілля

Загальновідомо, що перед тим, як справляти весілля, молоді повинні познайомитись, вивчити характери один одного. Раніше в Україні, починаючи з осені і до самої весни, відбувалися вечорниці або досвітки. У якійсь великій хаті збиралася молодь. Дівчата пряли, вишивали, в’язали, а хлопці жартували, з осені очищали кукурудзу від листя тощо. Вечорниці тривали до півночі, а потім хлопці проводили дівчат додому. Досвітки ж тягнулися до ранку, молоді в хаті разом і ночували. Стомлені піснями, жартами, іграми, юнки і дівчата прямо падали на долівку, де стелили солому, щоб годину-другу передрімати. Бо звечора в тій хаті, де відбуваються вечорниці чи досвітки, стоїть такий гардимер, так весело, що і сон проходить. Дівчата зносять муку, варення, яблука, цукерки, а хлопці забезпечують піч паливом і приносять кварту горілки. Дівчата варять великий казан вареників чи печуть млинці і пригощають хлопців. Жарти переплітаються з піснями, цікавими розповідями. А ще як, бува, зайде з корчми якийсь п’яний дядько, то там вже стільки сміху, що аж шибки в хаті дзвенять. Непереливки й тому, хто спізнився. Всі з нього кепкують, а дівчата приспівують:

Ковалю, ковалю, який ти ледащий.
Дві ночі ночував, а третю – нізащо.
Прийди, прийди, ковалю, вареників наварю:
Прийшов коваль, не застав, макітру посвистав.

На вечорницях, досвітках розвивалася народна творчість, молоді люди мали можливість показати свою здібність. Вони почували себе тут самостійно, придивлялися до своїх майбутніх пар. Але хоч юнки й дівчата тут були без батьків, вони не переступали меж недозволеного. Дівчата трималися гурту, хлопці не посміли скривдити дівчат, яких обирали собі в жінки. Тому батьки сміливо відпускали своїх дочок на вечорниці або досвітки. Таким був початок до створення сім’ї. В Україні ж цьому завжди надавали важливого значення. Хлопець та дівчина вибирали собі пару не зопалу, а помірковано, з часом. Коли миналися зимові вечорниці й досвітки, хлопці та дівчата і влітку, після того, як впоралися з домашніми і польовими роботами, збиралися «на кутках», де знову співали, жартували, але здебільшого трималися вже облюбованих пар.Влітку батьки вже знали, хто до кого залицяється. Восени розпочиналися сватання, а далі – весілля. В Закарпатті й донині збереглася з цього приводу пісенька:

Вилетіла, вилетіла
Перепілка із проса,
А я за нев, а я за нев
Помаленьку та й боса.
Чекай, чекай,
Перепілко, имлю тя.
Чекай, чекай,
Біла дівка,
На осені візьму тя.

Маргарита Лукеча
«Під весільний вінець»
Київ 1995

« Повернутися до категорії "Статті"